Де співав світанок, там тінь лягла без слів,
Не сонця світ – лише гул розломів злив.
Скло небес здригнулося від мертвої імли,
А у попелі вітер множить скорбні кола.
І древній сад, що знав пташині співи,
Раптом згас, загубивши світло в зливі.
Дихання люте погубило соки в листі,
І з тишею лишився тільки рок.